|
Шолом Алейхем. Один із засновників сучасної єврейської літератури, Шолом-Алейхем (його справжнє ім'я - Шолом Нохумович Рабінович) народився 18 лютого 1859 року в українському місті Переяславле (нині - Переяславль-Хмельницький), в Російській імперії. Рання біографія письменника детально описана в нескінченому автобіографічному романі ?З ярмарку?. Писав він на ідиш, івриті і російському мовах. У своїх прозаїчних творах письменник розповідав про життя євреїв в Росії, про їх драматичні долі, описав яскраві національні типи - роман 'Сендер Бланк і його сімейка', 'Менахем Мендл', 'Блукаючі зірки', 'Хлопчик Мотл'. Для книг Шолом-Алейхема характерні тонкий ліризм, м'який гумор, точність психологічних і побутових деталей. Серед найвідоміших його творів - цикл новел 'Тевье-молочник'. З 1914 року письменник жив в США. Помер Шолом-Алейхем 13 травня 1916 року в Нью-Йорку. На похорони письменника зібралося близько двохсот тисяч чоловік, що проводили його в останню дорогу на бруклінське кладовище. Що пов'язує письменника з Бояркою? ...У Бояркі були створені прекрасні новели Шолом Алейхема 'Тевье Молочник' - любимі народом і переведені на десятки мов. Боярка - це і є містечко 'Бойберік', описане в його творах. Художник Юрій Павлович Мохор, відомий український радянський плакатист, прожив в Бояркі багато років, з 70-х років минулого сторіччя, в домі по вулиці Мира, який сам побудував. Тепер там є меморіальна дошка... Якщо років 20 тому ви запитали б кого-небудь з київських художників «А чи знаєте ви Мохора?», то кожен відразу сказав би «Це який в Бояркі живе? Плакатист? Ну хто ж його не знає!» Його ім'я відоме не тільки в Україні і країнах колишнього СРСР, але і без перебільшення - у всьому світі. Тому що Мохор - один з тих, хто має відношення до феномена радянського плаката. Зрозуміло, художник створював пейзажі, портрети, натюрморти, працював маслом і аквареллю, але все таки найбільше відомий як плакатист. У співдружності з художником Олегом Терентьевим він створив близько 200 плакатів. Художники Кіра Борисівна та Віктор Михайлович Григорьєви. У 50-80-і роки 20-го ст. вони жили і творили в Бояркі, і саме тут народжувалися і оживали образи всіма улюблених Незнайка, Буратіно, Барвінку, Ромашки і багатьох інших казкових персонажів... Проживали у Бояркі - в невеликому і затишному фінському будиночку, пофарбованого в жовтий колір сонця, - на вулиці Ново-Богданівській, 14 - в мирній і «тихій пристані», як вони любовно називали своє помешкання. |
19 грудня 2011
|
В 1868 р. при будівництві залізниці Київ – Одеса на околиці лісового масиву, що прилягав до Будаївки, з’явилася станція Боярка ( отримала назву від сусіднього села, яке з 1924 р. перейменовано в Тарасівку, з нагоди 110 річниці з дня народження Тараса Шевченка) і утворилося дачне поселення. Залізничне сполучення і близькість до Києва гарантували цьому дачному поселенню успішний розвиток. Тут був найближчий до Києва лісовий масив, чудове повітря, цілюще для здоров’я і чарівна природа. Тому Боярка стала першою і найбільшою дачною місцевістю для киян. Кияни вважали Боярку частиною свого міста і навіть вулиці дачного поселення дістали назви подібно до київських – Хрещитик, Липки. Та і поштову адресу писали: Київ-Боярка. Таку адресу деякі корінні боярчани вживають і понині. В 1882р. на станції Боярка було створено Кліматичний лікувальний заклад. Невдовзі як у Боярці, так і в Будаївці почали виникати інші оздоровчі заклади, які пізніше, за радянської влади були перетворені на лікарні та санаторії. Так було покладено початок оздоровчій спеціалізації нашого міста. У 1899р. відкрито санаторій для дорослих, хворих на сухоти, а у 1904р. – того ж профілю дитячий санаторій, який був розташований неподалік теперішнього парку Слави та Боярської мерії. Науковці вважали, що саме ця територія має особливу лікувальну дію, оскільки тут наявна особлива комбінація дерев та трав. Перші дачі на боярському Хрещатику споруджували багаті кияни виключно для власного користування. Пізніше дачі будували київські підприємці і місцеві будаївські заможні селяни, щоб здавати дачні будинки в оренду. Киянам дуже полюбилась ця затишна і квітуча місцевість. Боярські дачі користувались великою популярністю, щоліта тут відпочивало до 10 тис. дачників. Багатьох видатних людей приймала Боярка – М.Лисенка, Шолом-Алейхема, С.Надсона, В.Самійленка, Марію та Бориса Грінченків, П.Нестерова, М.Пимоненка, М.Садовського, М.Заньковецьку, Ф.Меринга, В.Рикова, О.Богомазова, М.Старицького, М.Коцюбинського, С.Єфремова, родини Байкових, Булгакових, Грушевських, Кістяківських, Кониських, Матушевських та інших. Упродовж тривалого часу Боярка залишалась єдиним дачним селищем для киян. До їхніх послуг були – Залізничний парк, літній театр, каскад ставів з пляжами, купальнями і рятувальною службою, поштово-телеграфна станція (відкрита 1894 р.), аптека, кумисно-кефірний заклад (його утримував татарин Ягудов), пожежна дружина, ряд крамниць і, зрештою, великий базар. Останньому дачники надавали неабиякого значення. Усі видатні люди, яких приймала Боярка, основному бували тут не на постійному місці проживання, а на боярських дачах. Ось деякі витяги з їхніх біографій які стосуються Боярки. Семен Якович Надсон (1862 – 1887) – поет. Був дуже хворобливою людиною, хворів на сухоти. Коли він декілька місяців працював секретарем редакції «Недели», стан його здоров’я настільки погіршився, що друзі поета з допомогою літературного фонду відправили його спочатку до Вісбадену, а потім у Ніццу. Але, на жаль, Надсону краще не ставало, і влітку 1885 року друзі вирішили відвезти його знову до Росії. Потім вирішили ще спробувати цілюще повітря і різні процедури у недавно відкритому кліматично-лікувальному закладі Боярки в Київській області. І весь час продовжував писати вірші. Популярність його росла. Живучи у Боярці, щоб не залежати фінансово від друзів і літературного фонду, Надсон почав писати літературні фельєтони в київській газеті «Заря». Але стан здоров’я хворого поета зовсім погіршився. Друзі перевезли його до Ялти, де він і помер. Його тіло було перевезено до Санкт-Петербургу і поховано на Волковому кладовищі. Успіх віршів Надсона не втрачає свою силу до наших днів. Більше ста віршів поета покладено на музику, в основному це любовна і пейзажна лірика. Збірник віршів, що вийшов у 1885 році, був удостоєний Пушкінської премії. Микола Віталійович Лисенко (1842 – 1912) - композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору, громадський діяч, велетень української і світової музичної культури. Влітку 1885року на дачі священика Лінчевського у Боярці М. В. Лисенко відпочивав з родиною, продовжуючи роботу над оперою «Тарас Бульба». І саме тут, в Боярці народився його син Остап, названий на честь одного з героїв опери. Михайло Сергійович Грушевський (1866 – 1934) – український вчений історик, лідер УНР. Влітку 1891 року на дачах станції Боярки бував Михайло Грушевський, що видно з його переписки з ріднею. Майбутній перший президент України і великий український історик, приїздив до своїх родичів Златоверховнікових, які тримали в Боярці дачу. Також відомо, що у 1905 році ст..Боярка відвідував рідний брат великого українського історика Михайла Грушевського – Олександр, перебуваючи у родині Парфененків, з якої походила його майбутня дружина Ольга. Влітку 1908 року окрім Олександра Грушевського на дачі по вулиці Зеленій відпочивала і сестра великого історика Михайла Грушевського – Ганна Шамрай. Ольга Кобилянська – рідна сестра відомого українського письменника Михайла Коцюбинського., яка теж, до речі, перебувала на ст. Боярка на дачі селянина Онисима Лахтадиря у Будаївці у червні 1904 року. Заньковецька Марія Костянтинівна (1854-1934) актриса, громадська діячка.Влітку 1883 року перебувала на дачах ст.. Боярка Самійленко Володимир Іванович (1864 – 1925) – видатний український поет, сатирик, драматург, перекладач. Він дуже любив Україну і все своє життя боровся за українське національне відродження. Але у ті часи було заборонено не тільки друкування українських книжок, а й завезення їх з-за кордону. Революція 1917 року не справдила сподівання на свободу і незалежність і Cамійленко емігрував в Галичину. В 1924 р. він повернувся смертельно хворий і останні місяці свого життя провів у Боярці. Він оселився по вул. Шкільній (нині вул. Cамійленка ) у будинку ветлікарні. До нього приїздили Максим Рильський, Павло Тичина, Олександр Тулуб, Людмила Старицька-Черняхівська, Марія Грінченко. Похований видатний український поет поблизу Михайлівської церкви 12 серпня 1925 р. За козацьким звичаєм громада села на могилі славетного сина українського народу встановила великий березовий хрест. У 1964 році до 100-річчя з дня народження поета завдяки зусиллям Максима Рильського і Спілки письменників було впорядковано його могилу і поставлено гранітний надгробок. Мико?ла Корни?лович Пимоне?нко (1862 — 1912) — український художник-живописець, автор багатьох картин на сільську та міську тематику. Була в його долі Малютянка, де він допомагав батьку оформляти місцеву церкву, куди повернувся поправляти здоров’я після холодного Петербурга. Село Малютянка знаходиться на відстані 8 км від станції Боярка, де на дачі влітку відпочити, полікуватися, подихати цілющим повітрям приїзджали відомі і знамениті люди України. Тут з 1888 по 1911 роки часто бував і Микола Пимоненко, сидів над боярським ставком, ходив лісом, працював. Олекса?ндр Костянти?нович Богома?зов (1880 — 1930) — український графік, живописець, педагог, теоретик мистецтва. О.Богомазов є чільним представником українського й світового авангарду. Деякий час Олександр Богомазов працював вчителем малювання то на Північному Кавказі, то в Золотоноші, то у передмісті Києва Боярці. До речі, це були для нього найплідніші роки. Протягом 12 років він систематично перебував влітку у Боярці. Тут він виконав цілий ряд своїх полотен, на яких відображено місцеві мотиви («Пейзаж. Боярка», 1914). Найвідоміша його картина – «Пилярі»(1927) в основі має також боярський сюжет. У Михайлівській церкві Боярки Богомазов хрестив свою 6-місячну дитину. |
17 грудня 2011
|
| Закрити |
